Поняття та зміст договору страхування

Поняття та зміст договору страхування

Читайте также:
  1. III. Поняття, ознаки та функції правових пільг
  2. III. ПРИВЛЕЧЕНИЕ И ОБСЛУЖИВАНИЕ КЛИЕНТОВ ПО НАСТОЯЩЕМУ ДОГОВОРУ
  3. IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
  4. IV. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ФУНКЦІЇ ПРАВОПОРЯДКУ
  5. IV. Права людини: поняття та структура
  6. V. Зміст теми заняття.
  7. V. Зміст теми заняття.

Згідно з нормами Закону України «Про страхування» договір стра­хування— це письмова угода між страховиком і страхувальником, згід­но з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхо­вого випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток в межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визна­ченій страхувальником, або на користь якої укладено договір страху­вання (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зо­бов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та ви­копувати інші умови договору.

Основними елементами договору страхування є:

♦ об’єкт страхування;

♦ використання системи страхування;

♦ страхова сума;

♦ страховий тариф за узгодженням сторін;

♦ розмір страхової прем ії;

♦ термін (строк) страхування;

♦ порядок змін та припинення дії договору страхування;

♦ права, обов’язки та відповідальність сторін договору.

При складанні договору страхування страховикам необхідно ке­руватися положеннями ст. 16 Закону України «Про страхування», де чітко визначені:

♦ дефініції договору страхування;

♦ необхідні реквізити та обов’язкова інформація;

♦ обов’язки страховика;

♦ обов’язки страхувальника;

♦ порядок виплати страхових сум;

♦ умови відмови у виплаті страховиком від шкодувань тощо. Особливість договорів страхування полягає в тому, що вони фор­мально є двосторонніми, а в силу їх умов — по суті, тристоронніми і навіть в окремих випадках, багатосторонніми. Так, за договором особистого страхування вигодонабувачами (одержувачами страхової виплати) можуть виступати: страхувальник чи застрахована особа, або після смерті страхувальника чи застрахованої особи інший одержувач, або законні спадкоємці зазначених осіб. Крім того, умови страхування дітей передбачають двох і більше страхувальників.

Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, але й з користувачем майна, наприклад, договір страхування автомо­біля, яким користується особа, що має доручення від власника, або інвалід, який одержав автомобіль в користування від держави.

Особливістю договірних страхових зобов’язань є також те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і роз­порядження своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фон­ду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постражда­ли від страхового випадку. .Якщо ж конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором страхування індивідуально накопичує резерв внесків, який до кіпця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. В період дії договору він може, припинивши сплату внесків, одержати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи па час страхування право володіння і користування відповідною час­тиною своїх грошей, він зберігає право розпорядження ними.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що і страховик, і страхувальник повинні мати правоздатність і дієздатність для вступу в такі правові відносини: зокрема, страховик в силу свого статуту і відповідної ліцензії па страхову діяльність, а страхувальник фізична особа має бути дієздатною для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком. Крім того, страхувальнику необ­хідно мати достатнє, стале джерело прибутку для сплати страхових внесків.

Невідповідність договору страхування вимогам закону тягне за собою визнання такого договору страхування недійсним. При цьому недійсним він вважається з моменту його укладення. Наслідком ви­знання договору страхування недійсним є обов’язок кожної із сторін відшкодувати іншій все отримане за договором страхування.

Правила страхування, згідно з якими укладаються договори, роз­робляються страховиком для кожного виду страхування окремо і під­лягають затвердженню органами нагляду при видачі ліцензії па право здійснення відповідного виду страхування.

Загрузка…

Під час укладання договору страхування страховик має право за­просити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором чи аудиторською фірмою.

Факт укладення договору страхування може посвідчуватися стра­ховим свідоцтвом(полісом, сертифікатом). Договір страхування на­буває чинності з моменту внесення першого платежу, якщо інше не перед­бачене договором. Страховий поліс (від франц. «police» — розписка) — це документ, іменний або на пред’явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільно­го страхування або підтверджує умови обов’язкового страхування від­повідно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов’язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов’язково містять права і обов’язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодав­ства падає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальни­ка на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як мож­ливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

♦ назва документа;

♦ назва та адреса страховика;

♦ прізвище, ім’я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

♦ прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

♦ зазначення об’єкта страхування;

♦ розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

♦ розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

♦ перелік страхових випадків;

♦ розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

♦ страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

♦ строк дії договору;

♦ порядок зміни і припинення дії договору;

♦ умови здійснення страхової виплати;

♦ причини відмови у страховій виплаті;

♦ права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

♦ інші умови за згодою сторін;

♦ підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування та договорів страхування майна громадян.

При укладенні договорів страхування використовуються такі види забезпечення виконання зобов’язань, як: неустойка, застава, поручите­льство та гарантія. Все частіше трапляються випадки використання допоміжних заходів забезпечення виконання зобов’язань, серед яких виділяють валютні застереження, авальовапий або доміцільований вексель.

Крім цього, існує ціла група особливих заходів забезпечення вико­нання зобов’язань за договорами страхування, в яку входять вимоги однієї із сторін про:

♦ відкриття страховиком валютного або поточного рахунку у конк­ретному банку;

♦ відкриття страховиком банківського депозитного рахунку;

♦ перестрахування страховиком у конкретного вітчизняного перестраховика чи, частіше за все, у переетраховика-нерезидепта;

♦ умовну та безумовну фрапшизи;

♦ придбання страховиком цінних паперів конкретних суб’єктів госпо­дарювання або держави;

♦ проведення аудиту у визначеній аудиторській фірмі;

♦ передачу страхувальником страховику права вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди;

♦ надання страховиком фінансової допомоги страхувальнику, а частіше іншій особі, з якою страхувальник має корпоративні стосунки.

  1. Права та обов’язки учасників страхового договору

Договір страхування є угодою двох або кількох осіб, яка спрямо­вана на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’яз­ків (прав і обов’язків).

При укладанні договору страхування завжди постає проблема ви­бору визначення частки передачі ризику страховику й оптимального співвідношення між розмірами страхової премії та страхового покриття. Окрім того, договірні зобов’язання в страхуванні мають важливу особливість, яка відрізняє їх від інших зобов’язань. Якщо звичайні дого­вірні зобов’язання передбачають неодмінне виконання обов’язків обома сторонами, то при страхуванні одна сторона завжди здійснює страховий платіж, а інша — страховик — здійснює страхові виплати тільки за умови настання страхового випадку. А це, в свою чергу, викликає певні особливості у фінансовій та обліковій роботі страховика.

Для прийому перший раз об’єкта (життя та здоров’я, майна, від­повідальності) на страхування страховик або за його дорученням стра­ховий посередник викопує такі дії:

♦ самостійно або за допомогою аварійного комісара оглядає і дає оцінку відповідного ризику, який приймається на страхування. При цьому, при визначенні страхових ризиків з добровільних видів особистого страхування, страхування майна або відповідальності юридичних осіб всіх форм власності та громадян, на підставі ст. 5 Закону України «Про страхування» самостійно визначає загальні умови і порядок проведення такого страхування, відповідно до правил страхування, затверджених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому до уваги береться те, що на страхування приймаються лише такі ризики, які мають ознаки ймовірності та випадковості настання;

♦ укладає із страхувальником договір страхування та/або видає йому страхове свідоцтво (страховий поліс, страховий сертифікат), нара­ховує і одержує належні страхові платежі;

♦ формує і розміщує страхові резерви із урахуванням безпечності, при­бутковості, ліквідності та диверсифіковаиості, які можуть бути пред­ставлені лише активами, визначеними ст.30 Закону України «Про страхування»;

♦ при настанні страхового випадку складає страховий акт із зазна­ченням обставин і причин, визначає розмір збитків і суму страхо­вого відшкодування (страхової виплати) у межах страхової суми, здійснює виплату належних сум, стягує в судовому порядку виплачене страхове відшкодування з винних осіб, вирішує питання про відмову у страховій виплаті.

Відповідно до норм Закону України «Про страхування» стра­ховики можуть:

1)здійснювати страхування, перестрахування і фінансову діяльність, пов’язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням, в т.ч. у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (ви­конання робіт), якщо це безпосередньо пов’язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення влас­них господарських потреб страховика (ст. 2);

2) за наявності ліцензії на страхування життя надавати кредити стра­хувальникам, які уклали договори страхування житія (ст. 2);

3) бути визначеними уповноваженими, відповідно до законодавства Ук­раїни, у разі проведення відкритого тендеру з оприлюдненням у засо­бах масової інформації його умов і результатів та участь представни­ків добровільних об’єднань страховиків, для здійснення тих чи інших видів страхування у разі, якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів валютних резервів дер­жави, гарантій Кабінету Міністрів України (ст. 2);

4) встановлювати загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування відповідно до вимог Закону України «Про страхуван­ня» (ст. 6);

5) передбачати за договорами страхування життя умови здійснення страхової виплати у разі нещасного випадку, що стався із застра­хованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи (ст. 6);

6) за згодою зі страхувальником визначати розмір страхових сум та (або) розміри страхових виплат при укладенні договору страхуван­ня або внесення змін до договору страхування у випадках, перед­бачених законодавством України (ст. 9);

7) у разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, в односторонньому порядку зменшити (редуціювати) розмір страхової суми та (або) страхових виплат, якщо це пе­редбачено договором страхування (ст. 9);

8) за згодою зі страхувальником визначати розмір страхового тарифу (ст. 10);

9) за згодою страхувальника укласти договір страхування відносно одного об’єкту страхування з кількома страховиками (співстрахувания). При цьому в договорі повинні міститися умови, які визна­чають права та обов’язки кожного страховика (ст. 11);

10) за наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхуваль­ником представляти всіх інших співстраховиків у взаємовідноси­нах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки (ст. 11);

11) перестраховувати па визначених договором страхування умовах ризик виконання частини своїх обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховка) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований (ст. 12);

12) створювати та входити до складу спілок, асоціацій та інших об’єд­нань, які створюються для координації діяльності своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить за­конодавству України (ст. 13);

13) за наявності ліцензії на здійснення страхування авіаційних ризиків створити або увійти до Авіаційного страхового бюро (ст. 13);

14) за наявності ліцензії па здійснення страхування морських ризи­ків створити або увійти до Морського страхового бюро (ст. 13);

15) створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умо­вах, визначених законодавством України (ст. 14);

16) здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів) (ст. 15);

17) доручати громадянам або юридичним особам викопувати части­ну його страхової діяльності, а саме укладати договори страхуван­ня, одержувати страхові платежі, виконувати роботи, пов’язані із здійсненням страхових виплат (ст. 15);

18) розробляти правила страхування за добровільними видами, відпо­відно до вимог законодавства України (ст. 17);

19) вносити зміни та доповнення до правил добровільного страхування (ст. 17);

20) встановлювати форму письмової заяви на страхування (ст. 18);

21) вимагати у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші докумен­ти, необхідні для оцінки страхового ризику (ст. 18);

22) посвідчувати договір страхування страховим свідоцтвом (полі­сом, сертифікатом), що є формою договору страхування (ст. 1 8);

23) за згодою зі страхувальником визначати у договорі страхування початок набрання його чинності (ст. 18);

24) за згодою зі страхувальником визначати у договорі страхування життя грошові кошти як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах, що ви­значають фактичний розмір зобов’язань страховика на дату ви­никнення або виконання цих зобов’язань (ст. 19);

25) переукладати договори страхування у разі смерті страхувальника-громадяпина (ст. 22);

26) надавати згоду що до передачі прав і обов’язків страхувальника іншому громадянинові чи юридичній особі, якщо інше не передба­чено договором страхування (ст. 22);

27) визначати ([юрму страхового акту (ст. 25);

28) робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших під­приємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку (ст. 25);

29) самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку (ст. 25);

30) залучати за свій рахунок аварійного комісара до розслідування об­ставин страхового випадку (ст. 25);

31) за згодою зі страхувальником визначати у договорі страхування інші підстави, ніж передбаченні ст. 26 Закону України «Про страху­вання», для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не су­перечить законодавству України (ст. 26);

32) у випадках сплати страхового відшкодування за договорами майно­вого страхування в межах фактичних витрат отримати право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток (ст. 27);

33) достроково припинити дію договору страхування на умовах, визна­чених ст. 28 Закону України «Про страхування» (ст. 28);

34) вирішувати спори, пов’язані із страхуванням, в порядку, передба­ченому законодавством України (ст. 45).

Законом України «Про страхування» передбачення такі обо­в’язки страховиків:

1) бути фінансовою установою-резидентом, створеним у формі акціо­нерного, повного, командитиого товариства або товариства з додат­ковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також одержати у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (ст. 2);

2) при створенні або збільшенні зареєстрованого статутного фонду сплачувати його виключно у грошовій формі (ст. 2);

3) використовувати у назві слова «державна», «національна» або по­хідні від них лише за умови, що єдиним власником такого страхо­вика є держава (ст. 2);

4) використовувати у назві слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них лише за наявності ліцензії па здійснення страхової діяльності (ст. 2);

5) за договором страхування життя передбачати збільшення розмі­ру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми (бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за результа­тами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкового відрахування в матема­тичні резерви частки інвестиційного доходу, яка відповідає розміру інвестиційного доходу, який застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором страхування та у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру страхових ви­плат за офіційним індексом інфляції, відрахуванням в математичні резерви частки інвестиційного доходу, що відповідають такій індексації (ст. 9);

6) повідомляти перестраховика про всі зміни договору страхування, ризик виконання обов’язків перед страхувальником за яким пере­страховано (ст. 12);

7) відповідати перед страхувальником у повному обсязі згідно з до­говором страхування, навіть якщо такий договір страхування пе­рестраховано (ст. 12);

8) у разі, якщо обсяги страхових платежів перестрахування, що пе­редаються нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загально­го розміру, отриманого з початку календарного року, подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг Украї­ни декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабі­нетом Міністрів України, в якій необхідно вказати інформацію про ризики та об’єкти страхування, які перестраховуються у нерези­дентів, дані про нерезидентів-перестраховиківта про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України (ст. 12);

9) для здійснення обов’язкового страхування цивільної відповідаль­ності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, бути членом Моторного (транспортного) страхового бюро (ст. 13);

10) компенсувати витрати Моторного (транспортного) страхового бюро у випадку, коли Моторним (транспортним) страховим бюро відповідно до правил міжнародної системи автострахування «Зе­лена Картка» було здійснене відшкодування шкоди за страховика-члена цього об’єднання (ст. ІЗ);

11) страховики, які здійснюють страхування життя, зобов’язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування жит­ія в порядку та па умовах, визначених Державною комісією з ре­гулювання ринків фінансових послуг України (ст. 16);

12) укладати договори страхування відповідно до правил страхування та вимог ст. 16 Закону України «Про страхування» (ст. 16);

13) у разі, якщо міжнародні системи страхування вимагають застосуван­ня уніфікованих умов страхування, укладати договори страхування відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог; передбачених Законом України «Про страхування» (ст. 16);

14) зареєструвати правила добровільного страхування в Державній комісіїз регулювання ринків фінансових послуг України при отри-

15)

манні ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування (ст. 17);

15) у разі запровадження нових правил добровільного страхування чи коли до правил добровільного страхування вносяться зміни та (або) доповнення, подати ці нові правила, зміни та (або) доповнення для реєстрації до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (ст. 17);

16) здійснити страхову виплату тією валютою, яка передбачена дого­вором страхування, якщо інше не передбачено законодавством Укра­їни (ст. 19);

17) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування (ст. 19);

18) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхід­них документів для своєчасного здійснення страхової виплати стра­хувальнику (ст. 19);

19) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату у пе­редбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідаль­ність за несвоєчасне здійснення страхової виплати шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування (ст. 19);

20) відшкодувати втрати, понесені страхувальником при настанні стра­хового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору страхування (ст. 19);

21) за заявою страхувальника, у разі здійснення ним заходів, які змен­шили страховий ризик або збільшення вартості майна, переуклас­ти з ним договір страхування (ст. 19);

22) тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майно­вий стан за винятком випадків, передбачених законодавством Укра­їни (ст. 19);

23) умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страховика (ст. 19);

24) ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку та надати всі необхідні матеріали і докази та документи (ст. 25);

25) не розголошувати відомості, пов’язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею, за винятком ви­падків, передбачених законодавством України (ст. 25);

26) прийняти рішення про виплату або відмову у страховій виплаті у строк не більше, ніж передбачено правилами страхування, та по­відомити страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням при­чин відмови (ст. 26);

27) дотримуватись таких умов забезпечення платоспроможності (ст. 30):

♦ наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантій­ного фонду;

♦ створення страхових резервів, достатніх для майбутніх страхо­вих виплат;

♦ перевищення фактичного запасу платоспроможності над роз­рахунковим нормативним запасом платоспроможності;

28) мати розмір сплаченого статутного фонду при страхуванні іншо­го, ніж страхування життя, в сумі, не менше ніж еквівалентній 1 млн. євро, а при страхуванні життя — 1,5 мли. євро за валютним обмінним курсом валюти України, за винятком випадків, перед­бачених прикінцевими положеннями Закону України «Про стра­хування» (ст. 30);

29) відповідно до обсягів страхової діяльності підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів) (ст. 30);

30) формувати страхові резерви у порядку, передбаченому законодав­ством України (ст. 30);

31) якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду, сформованих віль­них резервів та страхових резервів, укласти договір перестраху­вання (ст. 30);

32) у разі прийняття на себе страхових зобов’язань в обсягах, що пе­ревищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, перестрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів (ст. 30);

33) для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя і медичного страхування формувати окремі резерви за рахунок над­ходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування (ст. 30);

34) вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо страхової виплати за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування ризиків при формуванні стра­хових резервів (ст. 31);

35) формувати і вести облік технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя) (ст. 31):

♦ иезароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, стра­хових премій), що відповідають страховим ризикам, які не на­стали на звітну дату;

♦ збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхуваль­ників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування;

36) письмово повідомити Державну комісію з регулювання ринків фі­нансових послуг України про запровадження індивідуального по­рядку формування і ведення обліку технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше як за 45 днів до початку календарного року (ст. 31);

37) для забезпечення страхових зобов’язань із страхування життя та медичного страхування формувати окремі резерви за рахунок над­ходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування (ст. 31);

38) обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік (ст. 31);

39) створювати і вести облік таких резервів із страхування життя (ст. 31):

♦ довгострокових зобов’язань (математичні резерви);

♦ належних виплат страхових сум;

40) розміщувати страхові резерви з урахуванням безпечності, прибут­ковості, ліквідності та диверсифікованості, які мають бути пред­ставлені активами таких категорій (ст. 31):

♦ грошові кошти на розрахунковому рахунку;

♦ банківські вклади (депозити);

♦ валютні вкладення згідно з валютою страхування;

♦ нерухоме майно;

♦ акції, облігації;

♦ цінні папери, що емітуються державою;

♦ права вимоги до перестраховиків;

♦ інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Ка­бінетом Міністрів України;

♦ банківські метали;

♦ кредити страхувальникам-громадянам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через рік після набрання чинності договору страхування та на строк, який пе перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

♦ готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України;

41) щоквартально подавати Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України фінансову звітність та інші звітні дані за встановленою формою, а також давати на запити цього державно­го органу необхідні пояснення щодо звітних даних (ст. 33);

42) публікувати свій річний баланс за формою і в порядку, встановле­ними Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України (ст. 34);

43) щорічно проводити підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) достовірності та повноти річного балансу та звітності (ст. 34);

44) мати голову виконавчого органу або його першого заступника з вищою економічною або юридичною освітою, а головного бухгал­тера — з вищою економічною освітою (ст. 38);

45) надавати інформацію щодо юридичних та фізичних осіб, яка міс­тить таємницю страхування, у таких випадках (ст. 40):

♦ на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

♦ на письмові вимоги суду або за рішенням суду;

♦ органам прокуратури України, Служби безпеки України, Міні­стерства внутрішніх справ України, податкової міліції Держав­ної податкової адміністрації України на їх письмову вимогу сто­совно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування у разі пору­шення кримінальної справи щодо даної фізичної або юридич­ної особи. Обмеження стосовно одержання інформації, що містить таємни­цю страхування, не поширюються на службовців Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, які діють в межах повноважень, наданих Законом України «Про страхування»;

При укладанні договору страхування страхувальник здійснює такі дії:

♦ подає заяву про страхування;

♦ повідомляє страховику всі необхідні відомості та документи, істотні для укладання договору страхування, в т.ч. підтверджує свій майновий інтерес;

♦ укладає договір страхування;

♦ сплачує разові чи періодичні страхові внески;

♦ після настання страхового випадку повідомляє про це страхо­вика та виконує дії, пов’язані з рятуванням пошкодженого май­на і приведенням його в порядок, подає відомості про обста­вини і причини страхового випадку, про розмір збитків та інше, якщо це суттєво для страхової виплати (страхового відшкоду­вання);

♦ отримує страхову виплату (страхове відшкодування);

♦ передає страховику право вимоги до винних осіб.

Згідно з Законом України «Про страхування» страхувальники мають право:

1)отримати кредити від страхової компанії зі страхування життя за наявності укладеного договору страхування житія (ст. 2);

2) укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбаче­них законодавством України (ст. 3);

3) при укладанні договорів особистого страхування призначати за зго­дою застрахованої особи, громадян або юридичних осіб (вигодо-набувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено дого­вором страхування (ст. 3);

4) при укладанні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування (ст. 3);

5) укладати договори добровільного страхування, об’єктами страху­вання за якими можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані (ст. 4):

♦ з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

♦ з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

♦ з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі

або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страху­вання відповідальності);

6) укладати договори добровільного страхування (ст. 5);

7) визначати розмір страхової суми та (або) розміри страхових ви­плат за домовленістю зі страховиком під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у ви­падках, передбачених законодавством України (ст. 9);

8) укладати один договір страхування відносно об’єкта страхування з кількома страховиками (співстрахування), в якому повинні місти­тися умови, що визначають права та обов’язки кожного страхови­ка (ст. 11);

9) вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент в іноземній вільноконвертованій валюті або у гро­шовій одиниці України у випадках, передбачених законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої цієї статті при укладанні договорів страхування життя (ст. 19);

10) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що змен­шили страховий ризик, або збільшення вартості майна переуклас­ти з ним договір страхування (ст. 20);

11) отримувати страхове відшкодування (страхові виплати) тією ва­лютою, яка передбачена договором страхування, якщо інше не пе­редбачено законодавством України (ст. 18);

12) отримувати неустойку (штраф, пеню) за несвоєчасну страхову виплату, розмір якої визначається умовами договору страхування (ст. 19);

13) оскаржувати у судовому порядку відмову страховика здійснити страхову виплату (ст. 26);

14) залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити стра­хувальнику у проведенні розслідування і повинен ознайомити ава­рійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи (ст. 25);

15) достроково за згодою із страховиком припинити договір страху­вання (ст. 28).

Відповідно до Закону України «Про страхування» страхувальни­ки мають такі обов’язки:

1) укласти договір обов’язкового страхування, якщо це встановлено законами України і передбачено Законом України «Про страхуван­ня» (ст. 5);

2) вносити страховику страховий платіж згідно з договором страху­вання (ст. 10);

3) сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16);

4) подати страховику письмову заяву за формою, встановленою стра­ховиком, або іншим чином заявити про свій намір укласти договір страхування (ст. 18);

5) своєчасно вносити страхові платежі (ст. 20);

6) при укладанні договору страхування надати інформацію страхови­кові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику (ст. 20);

7) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо застрахованого об’єкта страхування (ст. 20);

8) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку (ст. 20);

9) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування (ст. 20);

10) умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов’язки страхувальника (ст. 20);

11) у разі отримання страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат передати страховику право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала стра­хове відшкодування має до особи, відповідальної за заподіяний зби­ток (ст. 27).


Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

+ 76 = 80